Аналітика

Пакистан побоюється американської інтервенції

"акистан побоюється американської інтервенції. Інтерв'ю з Михайлом Черновим. Дванадцятий президент Пакистану Первез Мушарраф, що правив країною майже ціле десятиліття, 18 серпня пішов у відставку. Колишній генерал вирішив не чекати процедури імпічменту, призначеної на цей же день, і залишив пост добровільно.
У телевізійному звертанні до націй він відкинув всі обвинувачення в недотепному керівництві, що, як думають його супротивники, привело державу до економічної кризи. "Дев'ять років тому Пакистан був невідомий для миру, - додав він. - Я змінив цю ситуацію".
Обов'язку Мушаррафа буде тимчасово виконувати глава верхньої палати парламенту Мохаммад Миан Сумро. Із цього моменту, відповідно до пакистанської конституції, у депутатів є 30 днів на те, щоб обрати нового лідера країни.
Первез Мушарраф запам'ятався своїм твердим стилем керівництва. При ньому двічі вводився надзвичайний стан - перший раз, коли він тільки прийшов до влади в результаті безкровного перевороту, змістивши тодішнього прем'єр-міністра Наваза Шарифа, другий раз - у листопаді минулого року, на тлі безперервних терактів, що влаштовуються ісламістами й протестів опозиції на чолі з Беназир Бхутто. Остання вимагала скасувати режим НП, за що незабаром виявилася під домашнім арештом. Опозиціонери затверджували, що Мушарраф порушив закон, переобравшись на черговий строк і залишивши за собою пост командуючого армією. У підсумку він погодився зняти погони й уперше за багато років з'явився перед жителями країни в цивільному одязі.
Надзвичайний стан був скасований, однак правляча коаліція відразу почала процедуру імпічменту, пред'явивши Мушаррафу кілька обвинувачень, у тому числі й у корупції. США і Європа відмовили йому в підтримці, а армія, що ніколи відвернулася від Наваза Шарифа, точно так само відвернулася від свого колишнього командуючого. Військові заявили, що, якщо президентові буде оголошений імпічмент, вони не стануть уживати яких-небудь кроків по його захисту. Мушарраф обміркував всі можливі варіанти й вирішив "піти з миром".
Про ситуацію в Пакистані ми розмовляємо з відомим московським журналистом-международником Михайлом Черновим, керівником Інтернет-версії газети РБК-daily, редактором міжнародного відділу журналу "РБК". Тиждень назад він повернувся з Пакистану.
Михайло Чернов: Я був у групі російських журналістів і експертів, яких запросив Ісламабадський інститут політичних досліджень. Це основний пакистанський think-tank, близький до президента й уряду. Російська делегація була запрошена не випадково. У Пакистані зараз зложилася складна ситуація, і останні події, включаючи відставку Мушаррафа, пов'язані з політичною кризою, що розвертається, в ісламській республіці, у якого можуть бути досить небезпечні наслідки.
Авраам Шмулевич: чи З'явилася нинішня відставка несподіванкою?
М.Ч.: Пакистанці говорили нам, що можливо швидку відставку Президента й що взагалі країна входь у смугу нестабільності. Точніше, втягується в неї. Дестабілізація, що йде зараз у Пакистані - не випадкова й підігрівається ззовні. І йде вона в зовсім конкретних регіонах. Пакистан, відповідно до прийнятого американцями термінології, веде "боротьбу з міжнародним тероризмом". У першу чергу це стосується Північно-Західної прикордонної провінції Пакистану. Це довга назва - офіційна назва даного регіону. У цій провінції проходить границя між Пакистаном і Афганістаном, по так званій лінії Дюранда. І по ту й по іншу сторону від цієї лінії живуть пуштунские племена, і вони цю границю не визнають. Границя між Пакистаном і Афганістаном абсолютно проникна, там існує кілька сотень переходів, які практично неможливо контролювати.
У Пакистані серйозно побоюються, що подальша дестабілізація приведе до втручання США й, можливо, американської інтервенції.
А. Ш.: Це вам прямо говорили пакистанці?
М.Ч.: Так. Про те, що вони побоюються американської інтервенції, нам пакистанці говорили прямо. Суть у тім, що американці постійно жадають від Пакистану "боротьби з тероризмом" у цій провінції, Пакистан постійно нарощує там свої війська. Проблеми в нього в цій війні в горах постійно збільшуються, а американці зі своєї сторони границі практично не ведуть активних дій, і вся вага війни з пуштунскими племенами лягає на пакистанську армію, і при цьому Пакистан "винуватий" в "посиленні тероризму", оскільки виграти цю війну він не в змозі, та й ніхто не хоче воювати проти власного народу.
Дуже серйозна ситуація зложилася й у Белуджистане, Ця пакистанська провінція розташована на заході країни, граничить із Іраном і має вихід до Індійського океану. Населяющие її белуджи - ираноязычный народ, вони проживають також у прикордонних провінціях Ірану й південного Афганістану. Там досить сильні сепаратистські настрої, які всіляко заохочуються ззовні, іде партизанська війна, у якій урядовим пакистанським силам найчастіше теж доводиться несолодко. Неспокійна ситуація й у пакистанському Кашмірі. Якщо ми подивимося на географію цієї нестабільності, то побачимо, що вона зовсім не випадкова.
Останнім часом Пакистан налагодив дуже тісні відносини з Китаєм. Там, де Пакистану не допомагають американці - китайці дають руку допомоги. І китайці життєво зацікавлені в співробітництві з Пакистаном. Самий великий пакистано-китайський проект - це порт Гвадар. Він розташований в Аравійському морі, недалеко від Ормузского протоки й фактично дозволяє контролювати шляхи нафтового експорту із Близького Сходу. Гвадар повинен стати самим більшим торговельним портом Пакистану, і буде спільним пакистано-китайським військовим портом, базою китайського ВМФ. Для Китаю значення його неможливо переоцінити, це вихід в Індійський океан, вихід до нафтових шляхів Перської затоки. Зараз в американців монопольний контроль над шляхами доставки нафти в Південно-Східну Азію, але китайці взяли курс на створення баз у союзних державах на цих шляхах. Це Пакистан і Бірма (нині називається Мьянма). І не випадково саме в цих державах - у Бірмі й Пакистані - зараз самі більші проблеми з американцями й з міжнародним співтовариством, критика існуючих режимів через ситуацію із правами людини й т.п. А якщо ми подивимося далі на географію, то побачимо, що по пакистанському Кашміру й по Північно-західній прикордонній провінції, проходить Каракорумское шосе, 1300-кілометрова високогірна стратегічна автомобільна дорога. Вона зв'язує Китай з Пакистаном і є вікном Китаю в цю саму базу Гвадар.
А. Ш.: Характерно, що кілька років назад, точніше, у червні 2006 року, багато шуму надягла так. наз. "карта Петерса", план переділу регіону Ближнього й Середнього Сходу, опублікований підполковником Ральфом Петерсом у статті "Криваві границі" в офіційному журналі американських ВВС "Armed Forces Journal". Петерс - підполковник у відставці, що працювала в Національній військовій академії США. Остання посада Петерса - співробітник офісу заступника Начальника штабу по розвідці в Департаменті оборони США. Він є одним з найвідоміших пентагонівських авторів, що опубликовали численні роботи, присвячені стратегії, у військових і зовнішньополітичних журналах США. Хоча дана карта, як було відразу заявлене, не відбиває офіційну точку зору Пентагона, вона використалася в навчальних програмах для вищих військових офіцерів Оборонного коледжу НАТО. У числі іншого там говориться й про зміну границь Пакистану. Ізраїль, до речі, теж входить до числа країн, які, за задумом стратегів Пентагона, будуть у числі, що програли від реалізації цього плану, Ізраїль так прямо й зазначений у списку "проигравших" .
М.Ч.: Так. Петерс опублікував один з варіантів карти тих геополітичних змін, перекроювання границь, які, на його думку, були б бажані для Америки в новому столітті. І по многим подіях, що відбуваються, видно, що саме його сценарій найбільш близький до того, що реалізується. Залишимо ту частину це карти, що на захід від Афганістану, оскільки вона лежить за рамками нашого обговорення. Але якщо говорити про Пакистан, то карта передбачає створення незалежного Белуджистана, більша частина території якого береться в Пакистану, і менша - в Ірану, передбачається передачу Афганістану населеної пуштунами Северо-Западно прикордонної провінції Пакистану й пакистанської частини Кашміру. Відповідно, за назвою Пакистан залишаються тільки дві пакистанських провінції - це Пенджаб і Синд. Зрозуміло, те цей "Пакистан" по американських планах до сучасного Пакистану має мінімальне відношення.
Якщо ми подивимося на карту, то легко зрозуміємо, чому пропонується саме такий сценарій: і Белуджистан і Прикордонна провінція й Карокорумское шосе відтинаються від Пакистану й, таким чином, і від Китаю, і Китай втрачає цих самих воріт. Втрачають потенційного неконтрольованого виходу до Індійського океану й Росія й Країни Центральної Азії.
Відставка Мушаррафа викличе нестабільність у країні. Не все в армії задоволені тими силами, що приходять до влади. Коаліція, що йде на зміну Мушаррафу, теж неоднорідна. Тобто період нестабільності буде тривати й навіть підсилиться. Помноживши це на триваючу так наз. "контртеррористическую операцію" у прикордонні з Пакистаном районах, помноживши на проблеми в Белуджистане, ми можемо одержати ситуацію, коли американці, під прийменником забезпечення контролю над ядерною зброєю в нестабільній країні, можуть почати інтервенцію в Пакистані. І саме такого розвитку подій багато в чому й побоюються пакистанські влади. І із цими побоюваннями й було зв'язане запрошення нашої делегації.

© 2008 Америка очима українців.