Аналітика

Америка нічого не виробляє. Крім дітей і воєн

Популярний письменник Олег РІЙ міркує про те, що Грузія - це бізнес-проект США. А Осетія й Абхазія - підрозділу фірми, які отчий^-те функціонують «не так»...

Є така популярна студентська гра «Асоціації». Ведучий загадує слово й називає вголос інші, близькі до нього за змістом, - а гравці повинні відгадати, що ж саме він задумав. Останнім часом мені всі частіше здається, що увесь світ чинністю залучений у подібну гру. Тільки правила в неї інші, набагато більше страшні й жорстокі. Загадане слово - «війна» - всім відомо. А от асоціації у всіх різні. Звичайні люди говорять: «горі», «смерть», «ненависть», «страждання», «біль», «розруха», «жах», «розпач»... Політологи й військові талдычат: «конфлікт», «збройне зіткнення», «перегляд політичної ситуації», «переділ території» і т.д., навіть не замислюючись про те, що простій людині важко, а часом, і неможливо їх зрозуміти. Але є й такі «гравці», хто спокійно, без усяких «непотрібних» емоцій, називають тільки одне коротке, але дуже ємне слово - «бізнес». Тому що весь кошмар, що відбувається зараз у світі, всі смерті й поранення, всі руйнування й трагедії, всі покалічені свідомості й долі - все це приносить чималий прибуток.

І якщо подивитися із цього погляду, то події в Осетії - ні що інше як реалізація чергового бізнесу-проекту. Головний його виконавець Михайло Саакашвили - топ-менеджер підприємства з обмеженою відповідальністю за назвою Грузія, тимчасовий керуючий компанії, найнятий її єдиним акціонером - Сполученими Штатами Америки. Південна Осетія й Абхазія - підрозділу фірми, які отчий^-те функціонують не так, як рекомендовано посадовою інструкцією. Стало бути, керівництво змушене вжити рішучих заходів, щоб відділ «Південна Осетія» працював у повній відповідності з генеральною лінією політики підприємства. Саме так і надходить керуючий за допомогою своєї служби безпеки - армії. Тисячі вбитих, десятки тисяч поранених і витрати, що залишилися без даху для нього лише, виробництва. Волати до його совісті й людяності даремно, адже саме в цьому й складається робота менеджера, за якої він одержує зарплату від заокеанського власника компанії.

А в тої справи йдуть далеко не кращим образом. З кожним роком Сполучені Штати усе більше й більше потопають у власних проблемах, як оспіваний Голливудом «Титаник», тільки роль айсберга там грає власний друкований верстат. Рятуючись від всіх можливих і неможливих криз, що неминуче поглинають країну, вони наводнюють мир потоком нічим не підкріплених папірців з портретами своїх президентів.

В Інтернеті жартують, що Америка сама вже давно нічого не провадить, крім дітей, з дитинства страждаючим ожирінням. Але це не зовсім так. Матеріального виробництва там і впрямь давно немає - та й навіщо, коли всі, від зубочисток до ракет, можна недорого закупити в Китаю? Однак все-таки є й така область світового бізнесу, у яких США міцно тримає позицію лідера. Це - війна, причому у всіх її проявах, як зі зброєю в руках, так і ідеологічна, інформаційна.

Можна скільки завгодно кричати на всю земну кулю про протистояння світової агресії, боротьбі з тероризмом, криміналом і інших власних шляхетних діях у благо людства. Насправді вже давно ні для кого не секрет, що й світовий наркобізнес, і більшість терористичних актів не тільки контролюються Сполученими Штатами, але й здійснюються під їхнім чуйним керівництвом. Недарма Бен Ладний, пошуки якого спецслужбами дивно нагадують комп'ютерну гру, був вирощений і виучений Сполученими Штатами. Останні десятиліття вся зовнішня політика США проходить під відомим зі стародавності девізом «Розділяй і пануй». держава, Що Слабшає з кожним днем, що ризикує от-от уподібнитися колосові на глиняних ногах, як вогню боїться будь-якого сильного супротивника. А тому що будь-якому школяреві відомо, що чинність у єдності, американські влади роблять всі, щоб цієї єдності у світі не було. У хід ідуть не тільки воєнні дії, але й інші, не менш ефективні кошти, такі як демагогія й неправда. У них Сполучені Штати особливо поднаторели за роки холодної війни. Використовуючи інститути неправди, вони як маріонетками управляють засобами масової інформації всього миру, безсоромно пересмикуючи факти й видаючи безпардонний обман за істину. І світова громадськість вірить їм, а не Росії. Наша країна намагалася бути чесної, називати речі своїми іменами - і програла інформаційну війну. Дарма російський представник у Совбезе ООН, багаторазово, точно вчитель у школі для розумово відсталих, вопрошал: «Скільки ще потрібно смертей, щоб ви зрозуміли, що відбувається?» - йому відповідали, що вже пізно, і настав час спати. Члени ради спокійно відправилися на відпочинок і бачили солодкі сни, у той час як у Цхенвали гинули тисячі людей. А прокинувшись, світова громадськість обвинуватила у всім Росію. І дійсно - хіба можна було їм не повірити Михайлу Саакашвили, що, старанно відпрацьовуючи свій менеджерський оклад, розмовляв із власним народом англійською мовою на тлі прапора Євросоюзу?

Держави всього миру відчувають на собі військова присутність Сполучених Штатів, але при цьому чомусь ніхто не задається питанням: а по якому праву США ведуть воєнні дії в країнах, досить вилучених від власних державних кордонів? Виступаючи зі світовими заявами, американські політики скромно мовчать об Косово, Іраку, Афганістані, але при цьому з таким обуренням засуджують російських агресорів, що напали на мирну Грузію, і всією душею ратують за суверенність країни, що і на карта^-те знаходять не відразу. І нікого це не дивує. Як і те, що жоден з кандидатів у президенти США не заявив у своїй програмі, що хоче миру й нормальних людських відносин з Росією й іншими країнами. Сполученим Штатам необхідно відволікти свій народ від власних внутрішніх і зовнішніх проблем, перемкнути їхня увага на злу Росію, злий Китай, злі мусульманські країни й постійно підігрівати боротьбу з віртуальними ворогами за цілком реальні цілі. І ніхто не думає про людей. Ні про тих, хто стають жертвами цих воєн, ні про тих, хто фізично перебуває вдалечині від воєнних дій, але теж попадає в заручники - заручники неправди, штучно вирощеної в душах ненависті, страху за своє майбутнє й долю своїх дітей.

У той час, коли Росія виділяє величезні кошти й чинності на відновлення Південної Осетії, увесь світ продовжує обвинувачувати нашу країну в агресії й лити потоки неправди й бруду. Спроб розібратися в подіях, що відбуваються, усвідомити природу конфлікту, майже не спостерігається. Захід практично не уявляє собі, що таке Кавказ, наскільки напруженої була там обстановка протягом цілих сторіч, як важко встановити в цьому регіоні мир - не простіше, ніж балансувати на лезі горянського кинджала. Однак Росія століттями виконувала це непросте завдання й домоглася значних успіхів. Народи Кавказу сплелися як пальці рук, срослись їхньої культури, родини, економіка. Роз'єднати союз можна було тільки ударом сокири, що й недавно було зроблено. І тепер знадобляться неймовірні зусилля, щоб у серцях всіх, залучених у цю війну - росіян, грузин, осетин, абхазців - не оселилася ворожнеча й ненависть.

Найстрашніше, що події в Південній Осетії - це тільки початок. Маленький шажок у величезну прірву Апокаліпсиса. Доводиться визнати, що дорога вже обрана, і обрана й не нами, правила ігри придумані без нас і нав'язані нам чинністю. Суспільна думка відтепер завжди буде не на користь Росії. США будуть продовжувати свою політику й нарощувати фінансування. Розмінну фігуру Саакашвили, що вже сыграли своя роль, відкинуть через непотрібність, вакансію менеджера займе інша маріонетка, така ж, тільки в спідниці. Вона точно також буде відпрацьовувати свій заробіток боротьбою з Росією, а до неї підключаться й керівники інших підприємств - України, країн Балтії, частково держави Євросоюзу. Контингент НАТО буде стягатися до наших границь, а на території Російської Федерації підсилиться діяльність агентів спецслужб, буде розпалюватися міжнаціональна ворожнеча, улаштовуватися теракти для створення прецедентів, які відразу виявляться замічені світовою громадськістю. Будь-якої іскри вистачить, щоб спалахнула пожежа, згасити який буде з кожним днем усе сутужніше.

Війна - завжди війна. І неважливо, триває вона шість років, як Друга світова, або п'ять днів, як це відбувалося в Південній Осетії. І дуже хотілося б, щоб «глобальний перегляд ситуації у світі», про яке зараз стільки говорять, став би переглядом не тільки політичних і економічних, але й людських цінностей. В останні роки ми постійно спостерігаємо, як відбувається масштабна гуманітарна катастрофа - не в конкретній країні або регіоні, а у свідомості людей, одурманених неправдою. І, на жаль, перебороти її наслідки буде набагато складніше, ніж відновити зруйнований власним урядом південне місто.

© 2008 Америка очима українців.