Глобальна імперія долара на наших очах валить, як вежі-близнюки Всесвітнього Торгового Центра 11 вересня 2001 року. Зовсім недавно міністерство фінансів США слідом за порятунком банку "Bear Stearns" взяло під опіку діяльність іпотечних гігантів "Freddie Mac" і "Fannie Mae". Тепер про своє банкрутство оголосив один з найбільших інвестиційних інститутів Америки "Lehman Brothers". Одночасно повідомляється про поглинання "Merrill Lynch" "Bank of America". А це значить, що на фінансовому ринку почався "ефект доміно" - зараз "акули великого бізнесу" почнуть у масовому порядку скидати свої збитки на державу, що і без того обтяжене грандіозною пірамідою федерального боргу - понад 9 трлн. дол. Швидше за все, цей процес придбає риси некерованої ядерної реакції після президентських виборів 4 листопада 2008 року, коли нинішня республіканська адміністрація усе ще буде здійснювати свої повноваження, але вже нізащо по великому рахунку не відповідати. Звичайно, якщо перемогу одержить Барак Обама.
А от якщо переможцем виявиться Джон Маккейн, цей процес, навпроти, може не те щоб загаснути - він у кожному разі буде йти, але виявитися "перебитим" грандіозної геополітичної вампукой на зразок вторгнення в Іран або битви з "імперією зла" в особі нинішньої Російської Федерації.
З даної точки зору вторгнення грузинської армії в Південну Осетію й відповідну російську операцію "спонуки до миру" дозволили "команді Буша" значно підсилити передвиборні позиції республіканського кандидата. Маккейн, за даними соціологічних опитувань, обійшов Обаму, якому майже безнадійно програвав до "п'ятиденної війни" на Кавказі.
Досить показово, що для досягнення такого результату Пентагону навіть не довелося робити ні єдиного пострілу убік Росії; для того, щоб американські виборці буквально шкірою відчули небезпеку великої війни й почали відмінюватися до ветерана В'єтнаму Маккейну, виявилося досить просто продемонструвати по телевізорі " російського ведмедя, щопрокинувся,".
І скільки б не обурювалися представники офіційного Вашингтона словами Путіна про те, що Саакашвили підштовхнули на агресію проти Південної Осетії й зіткнення з Росією в інтересах одного з кандидатів на пост президента США, там прекрасно знають, що це саме так, і дуже задоволено результатом.
А що ж далі? Чи готова Росія Путіна-Медведєва до того, щоб витримати подальшу конфронтацію з Америкою Маккейна? Причому конфронтацію невизначеної глибини й тривалості - оскільки грань між грою й війною в сучасному глобальному світі давно вже стерта, а приклади Слободана Милошевича й Саддама Хуссейна, які занадто пізно зміркували, що з учасників гри перетворилися в учасників війни, досить свіжі в пам'яті.
Відповідаючи на ці питання, варто визнати, що Росія не тільки не готова, але й - цілком обґрунтовано - не випробовує ніякого бажання виступати на світовій політичній арені в ролі якоїсь нової "імперії зла", СРСР-2. І тому всіма чинностями прагне показати Америці, що на випадок чого готова "піти до кінця".
Відправлення російських військових кораблів і "стратегів" Ту-160 у Латинську Америку, зустрічі Путіна й Медведєва зі членами міжнародного дискусійного клубу "Валдай" відповідно в Сочі 11 вересня й у Москві 12 вересня, а також тригодинний показ у п'ятничний вечір по ГРТ фільму Джульетто Кьезы, Франко Фракасси й Франческо Тренто "9/11. Розслідування з нуля" ("Zero investigation into 9/11"), продемонстрували це з усією виразністю.
У наявності явна інформаційна атака Кремля на головний ідеологічний плацдарм Вашингтона - атака, жорстко "прив'язана" до подій семирічної давнини, які стали приводом для "неоконсервативного розвороту" всієї політики США, включаючи вторгнення в Афганістан і Ірак. Адже, приймаючи й підтримуючи офіційну версію обвалення веж-близнюків ВТЦ у Нью-Йорку й літаковій атаці на Пентагон як терористичних актів ісламістів з "Аль-Кайеды", ми за замовчуванням погоджуємося з "глобальним моральним лідерством" Америки в сучасному світі.
Однак ця версія - і ми в газеті "Завтра" неодноразово писали про це - не витримує абсолютно ніякої критики. Події 11 вересня 2001 року просто не могли відбутися без прямої участі якщо не всієї, те, як мінімум, значної частини політичної й "силової" верхівки американської держави. Що, у свою чергу, означає відсутність будь-яких моральних обмежень в еліти США, коли справа стосується її вигоди. Однак російське керівництво, навіть прямо вказуючи на цей факт, все-таки розраховує "піти з лінії атаки" і, позначивши зону власних інтересів, якнайшвидше повернутися до формату співробітництва з Вашингтоном.
Саме ця позиція й була озвучена Дмитром Медведєвим на зустрічі з "валдайцами" у Гуме, який передувала участь президента РФ у церемонії повернення дзвонів Свято-Даниловского монастиря, доставлених з Гарвардського університету. "Будь-яка конструкція, заснована на тім, що існує держава, що приймає рішення, абсолютно правильні у відношенні всього миру, не спрацьовує. І саме кавказька криза показала її неефективність. Ми ж з вами розуміємо, що навіть при наявності самих тісних відносин у деяких ситуаціях неможливо захистити того або іншого союзника, якщо він вчинив військовий злочин. І наші друзі-американці це теж розуміють... Я вже говорив про це, повторю й у цій аудиторії: у Росії є зони, у яких перебувають її інтереси. Заперечувати це безглуздо, а в деяких ситуаціях просто шкідливо... Для Росії 8 серпня 2008 року - це майже як 11 вересня 2001-го для Сполучених Штатів Америки... Я вважаю, що воно абсолютно точне, у всякому разі, стосовно до російських реалій. З подій 11 вересня Сполучені Штати Америки й все людство витягло багато корисних уроків. Мені б хотілося, щоб і з подій, що почалися 8 серпня цього року, мир витяг уроки", - сказав глава російської держави.
Втім, ці слова можна розцінювати і як визнання того, що мир після 8 серпня 2008 року принципово змінився й придбав нові системні характеристики. Події в Південній Осетії спричинили корінні зміни глобальної геополітичної конфігурації.
У якості самих яскравих і значимих прикладів цих змін можна назвати висилку американських послів з Болівії й Венесуели, різку активізацію турецької політики на Кавказі, атаку американських військових вертольотів армією Пакистану - тобто виступ Росії проти американського ставленика Саакашвили теж породило своєрідний "ефект доміно", коли в різних регіонах миру позиції США починають одночасно "перевіряти на міцність" ті країни, які зовсім недавно навіть не могли про це подумати. І тим самим ставлять "дядька Сэма" перед необхідністю додаткових фінансових витрат: чи те на силовий тиск, чи те на оплату певного компромісу.
У цьому змісті серпнева поразка Грузії може обійтися Вашингтону надзвичайно дорого - і питання про зразкове покарання "" мешканців, щозарвалися, Кремля просто зобов'язаний займати одне із пріоритетних місць у планах адміністрації Буша. Історія замовчує про подальшу долю хлопчика з казки Андерсена, що крикнуло на всю площу: "А король^-те голий!" Але Росія, що показала усьому світу глобальну "слабість чинності" сучасної Америки, уже не може розглядатися як її партнер - принаймні, із цим президентом (Медведєвим) і цим прем'єр-міністром (Путіним).
Тим самим, прийнявши таку стратегію дій, "команда Буша" об'єктивно буде сприяти посиленню антиамериканського тренда Кремля, поглибленню й розширенню його зв'язків з усіма опонентами США, насамперед з Китаєм, що, витримавши тиск Заходу по "тибетській проблемі" (символом чого стали різнобарвні модні маечки з великими написами "Free Tibet" і маленькими ярличками "Made in China") і блискуче провівши Олімпійські ігри в Пекіні (51 золота медаль), уже всерйоз примірив на себе роль світового "центра чинності".
Механізми міжнародної самоорганізації без участі США (Шанхайська організація співробітництва в Євразії, Боливарианское угода в Латинській Америці) не просто набирають чинність, але в перспективі можуть захоплювати всі нові й нові регіони миру
Відповідно, нову гостроту здобуває питання про американську "агентурах впливу" у путинско-медведевской "вертикалі влади", у бізнесах-структурах і в мас-медіа. Тому що ситуація, при якій за рахунок грошей російської держави масово вбивають громадян цієї держави, при будь-якому ступені толерантності не може вважатися нормальної. Шувалову, Чубайсу, Кудрину і їхнім однодумцям по "ринкових реформах" потрібно якнайшвидше визначатися - або прийде якнайшвидше визначатися з ними.
Практично т же саме можна сказати про соціальну політику нинішнього уряду: без розвороту від інтересів меншостей до інтересів більшості всіх конструкцій влади при першому ж серйозному випробуванні може розлетітися як картковий будиночок. І ніякі пропагандистські успіхи, на зразок виступів на "Валдайському форумі", тут не допоможуть.
Discussion
Комментариев нет for “Кремль перейшов в інформаційну атаку”
Post a comment