Цікаво знати

Росія й Грузія: хто винуватий? Америка й Росія: що робити?

Як повідомив, виступаючи в Конгресі, замминистра оборони Эрик Эделман, днями в Грузію буде спрямована група американських військових фахівців для того, щоб визначити, як США можуть допомогти Грузії відновити збройні сили, понесшие значні втрати під час російсько-грузинської війни.

Одночасно в комітеті Палати представників по зовнішній політиці відбулися слухання, присвячені наслідкам кавказької кризи для російсько-американських відносин.

«Багато американців навряд чи зуміють відшукати Грузію на карті миру!» - вирвалося в одного з конгресменів у розпалі дискусії. Інша справа конфлікт між Москвою й Тбілісі: менш чим за місяць він перетворився в одну з головних проблем світової політики.

«От гірка правда, - сказав, відкриваючи слухання, голова комітету Говард Берман. - Ми зобов'язані зробити все можливе, щоб змусити наших друзів - Україну, Польщу, країни Балтії й всі інші пострадянські держави - знову повірити в те, що вони не стануть жертвами російської агресії. Однак у цей момент наша здатність захистити їх викликає більші сумніви».

Було б несправедливо винити в случившемся Михайла Саакашвили, уважає Говард Берман. Напад грузинських військ на Цхинвали, безсумнівно, було грубейшей політичною помилкою, однак, оцінюючи дії офіційного Тбілісі, варто згадати й кількаразові провокації з російської сторони, і етнічне чищення, почату югоосетинскими сепаратистами.

Істотно й інше: реакція Росії на вторгнення грузинських військ була явно непропорційною. І немудро: оккупируя Південну Осетію, кремлівські керівники зовсім не мали намір обмежуватися захистом російських громадян, що проживають у регіоні. Мова йшла про скинення Михайла Саакашвили - президента суверенної грузинської держави - і, судячи із заяв Дмитра Медведєва, відмовлятися від цього плану Москва не збирається.

Більше того, як указували учасники слухань, відмова російського керівництва переглянути своє рішення про визнання Південної Осетії й Абхазії як незалежні держави сам по собі означає порушення територіальної цілісності Грузії.

Илеана Рос-Лейтинен

«Вторгнення російських військ у Грузію являло собою заздалегідь сплановану акцію», - підкреслила член Конгресу Илеана Рос-Лейтинен. На її думку, конфлікт між Москвою й Тбілісі, по суті, сходить до 1991 року, тобто до моменту проголошення Грузією незалежності.

При цьому методи, використовувані Кремлем, - зокрема, масове надання місцевим жителям російського громадянства, - легко застосовні й до многим інших регіонів колишнього СРСР: Володимир Путін у будь-який момент може заявити про претензії Росії й на російськомовні області України, і на прибалтійські території, населені етнічними росіянами, і на північний Казахстан.

Втім, у деяких законодавців така інтерпретація російсько-грузинського протистояння викликала сумніву. На думку конгресмена Рона Статі, інтерес Америки до ситуації в Грузії взагалі пояснюється не прагненням захистити демократію, а бажанням забезпечити безпека нафтопроводу Баку-Джейхан.

Дейна Рорабакер

Конгресмен Дейна Рорабакер, не обмежившись вказівкою на те, що воєнні дії початку не Росія, а Грузія, покритикував самі принципи американської зовнішньої політики. За словами конгресмена, якщо Росія, незважаючи на відступи від демократичних принципів, все-таки розвивається в правильному напрямку, то стосовно до Китаю говорити про демократію взагалі не доводиться. Проте відношення нинішньої адміністрації до Пекіна - набагато більше дружнє, ніж до Москви.

Дэниэл Фрид, помічник держсекретаря по країнах Європи і Євразії, вніс у дискусію настільки важливе в подібних випадках історичний вимір. «Розпад імперій завжди супроводжувався насильством, - підкреслив дипломат, - і розпад СРСР не став виключенням. Не дивно, що на Кавказі, з його етнічним різноманіттям, зложилася особливо драматична ситуація».

Дэниел Фрид

На думку Фрида, у нинішніх обставинах Сполучені Штати повинні зосередитися на досягненні трьох головних цілей: по-перше - підтримати Грузію, по-друге - не дати Росії розколоти Європу на сфери впливу й, по-третє - піддати істотному переосмисленню характер американо-російських відносин.

Починаючи з 1991 року, американська політична еліта незмінно виходила з того, що, незважаючи на численні труднощі й неминучі протиріччя, Росія поступово інтегрується у світове співтовариство, стаючи «нормальним», із західної точки зору, державою.

«Схоже, однак, що сьогодні в російській політиці перемогла інша традиція, - відзначив Дэниел Фрид. - Сьогоднішні дії Кремля змушують згадати про окупацію Угорщини, Чехословаччини й Афганістану. Щоб протистояти цьому курсу, Заходу - Америці і Європі - як ніколи необхідна єдність. Лише в цьому випадку західні лідери зможуть переконати Кремль, що ізоляція від світового співтовариства становить небезпеку насамперед для самої Росії».

Майкл Макфол

Протистояння новій погрозі з боку Росії навряд чи можливо без нової стратегії, підкреслив у своєму виступі співробітник Гуверовского інституту Майкл Макфол. На думку політолога, найважливішими її принципами повинні, зокрема, стать відновлення єдності з європейськими союзниками, непорушність нині існуючих границь всіх країн-членів ОБСЄ й подолання залежності від російського експорту енергоносіїв. Особливо важливо, щоб у Росію заюшив потік вільної інформації із Заходу, уважає Майкл Макфол.

Як неважко помітити, втілення цієї програми в життя припускає не тільки серйозну перебудову американо-російських відносин, але й перегляд багатьох зовнішньополітичних традицій. Однак, думає професор Джоржтаунского університету Фредерик Каган, час не чекає. Якщо Захід буде не діяти, його лідерам дуже незабаром прийде побачити, як на зміну міжнародному праву приходить закон джунглів.

© 2008 Америка очима українців.