Точка зору

Україна - не Америка

Відносини між Росією й Україною до певної міри нагадують відносини між Англією й США. Виникнення останніх означало розкол англосаксонського этнокультурного простору - так само, як і поява незалежної України супроводжувалося розколом

При цьому та ж Білорусія під час цього розколу залишилася разом з Росією.

Сполучені Штати виникли з революційного заперечення англійської монархії й британської имперскости. Хоча, треба сказати, що американським колоніям у Британській імперії було досить затишно, аж до певного моменту: "Колоніальні володіння із самого початку виявилися в досить привілейованому положенні, - пише М. Диунов. - У ході парламентської революції й скинення династії Стюартов колоністів звільнили від усіляких податків, не затверджених їхніми місцевими органами самоврядування... Англійські податки в колоніях не стягувалися, колоністи лише платили невеликі мита непорівнянні з податковим тягарем метрополії. Після реставрації монархії право колоній на самоврядування було підтверджено, а новий уряд надавало їм всі нові пільги, щоб заручатися підтримкою жителів колоній... У підсумку, Англія стала досить істотно тяготитися своєю імперією. Заморські володіння не приносили майже ніяких доходів, але вимагали коштів на утримання армії й колоніального апарата. Тоді уряд метрополії... спробувало встановити в американських володіннях ряд нових податків. Це викликало таке збурювання колоністів, що привело до війни за незалежність, у результаті якої Англія втратилася своєї першої колоніальної імперії". Тут теж можна провести деякі паралелі з нашою реальністю. Так, у складі Радянської імперії Україна одержала свою державність, а на додачу й деякі землі, що мають до малорусів майже ніякого відношення - Донецьк, Крим, Прикарпатську Русь і т.д. (Цікавий казус - в 1954 оуновцы в еміграції протестували проти передачі Хрущевым Криму УРСР. Очевидно, що вони міркували за принципом - "щоб москалі не робили, усе на шкоду".) Українці завжди були рясно представлені на самому верху радянської піраміди - досить згадати наркома оборони Тимошенко або "президента" Підгірського. До кінця правління Хрущева українці займали в Політбюро аж 4 місця з 11 (А. Кириленко, Н. Підгірський, В. Полянский і П. Шелест ) Проте, Україна стала одним з ініціаторів демонтажу СРСР. Безумовно, головний^-те ініціатором його стала РСФСР, але вона ж незабаром стала й геополітичною спадкоємицею Союзу (а також і Російської Імперії). А от Україна кинулася на Захід, у Євросоюз і НАТО. Більше того, із часу жовтогарячої революції українське керівництво усе більш упевнено позиціонує себе як Анти-Россию.

Раніше, в "епоху" Кучми верхи задовольнялися формулою "Україна - не Росія" (властиво, так і називалася "програмна" книга колишнього українського президента). До речі, формула ця показує весь примітивізм так званої "самостийности". На перше місце ставиться питання не про тім чим є Україна, а про те, чим вона не є. І це приклад волаючої реактивності свідомості. Однак, і цього виявилося мало й тепер питання ставиться головним чином так - чому Україна протистоїть. Ну, і зрозуміло, що на нього відповідають так - Росії. Звичайно ж, у союзі із Заходом.

І отут уже українські элитарии відповідають на третій (навіть не другий!) по важливості питання - чим же все-таки є Україна? Відповідь на нього такий - Заходом. Причому, багато хто элитарии переконані, що Україна повинна стати не просто західною країною, а самим західної, отаким форпостом впливу ЄС і США в Східній Європі. А головною мотивацією тут остатется бажання й далі бути "Не^-Росією" - з опорою на Захід.

Насправді, якби Україна дійсно хотіла б стати "неперелогової", те вона б наголошувала на створенні самобутнього суспільно-державного устрою. Там, звичайно, багато говорять про "соборну державність", але де вона? Скрізь переважають саме західні цінності. У цей час Україна є однієї з безлічі європейських республік, мало чим отличающейся від своїх сусідів.

У свій час Америка затвердилася завдяки тому, що поклала в основу своєї державності особливу, республіканську традицію. Вона рішуче поривала з монархічною спадщиною Європи (насамперед, англійської метрополії), що підкреслювало особость Штатів, їхню месіанську роль. Та й геополитически Америка розвивалася як зовсім нова імперія, що воліла неоколоніалізм колоніалізму. Їй не потрібні були колонії, вона воліла (у більшості випадків) експлуатувати формально суверенні країни, опираючись на свою військову й економічну міць.

Так що ж Україна? Де її альтернатива - Росії й Заходу? Ніякий альтернативности тут немає й у спомині. Але ж можна було б, наприклад, згадати військово-козацьку традицію, повернути інститут гетьманства. Тоді долю країни вирішували б громади й професійні асоціації, а не політикани. От і була б соборність. Але адже для цього потрібна величезна політична воля, який поки що не спостерігається.

Справедливості заради треба сказати, що й у Росії затвердилася горезвісна західна модель. Але тільки от наше західництво, багато в чому, цілком искреннее, носить формальний характер. Так, на Заході ротація элит провадиться під контролем великих фінансово-промислових корпорацій. Саме вони наймають політичних керуючих на конкурсній основі, під час виборів. У нас же важелі політичної могутності перебувають у руках у великого державного чиновництва, що тримає великий капітал на дистанції від влади. Що ж стосується зміни керуючих у ході виборів, то вона носить скоріше плебисцитарный характер - конкурентна боротьба тут не грає такої ролі, як на Заході. Ну, а в економіці затверджується державний капіталізм, у рамках якого приватний сектор виконує допоміжні функції.

До речі, Захід тому й розкручує сьогодні маховик конфронтації з Росією. Там відмінно розуміють, що ми ніколи не впишемо в їхню систему - хіба що в якості декількох десятків "суверенних" бантустанов, що обслуговують сировинні потоки, що ллються на на Захід. Але цього майбутнього в нас не хоче ніхто - ні народ, ні элитарии, які мають свої власні амбіції. Вони б увійшли в західний Клуб, але на рівних, а цього, як з'ясовується, ніколи не відбудеться. Захід не пустить у себе сторонній предмет.

Тому рано або пізно прийде відмовитися від західної форми, що не відповідає нашому особливому, незахідному втримуванню. І Україна також зштовхнеться із цією необхідністю. Не стане вона Заходом - як і ми. Занадто вже різними шляхами йшли східні слов'яни і європейці. Наша особость зложилася історично.

Створення дійсно великої України неможливо, нехай і в будушем, без рішучого зближення з Росією. І тут теж не зайвим буде продовжити порівняння з Америкою й Англією. Відносини між цими двома країнами були дуже непростими. Обидві країни навіть воювали один з одним. Так, в 1812 році Америка оголосила Англії війну й спробувала приєднати Канаду. Американці скористалися тим, що англійці були зайняті контитнентальный війною з Наполеоном. Бої йшли з попеременным успіхом. В 1814 році англійські війська навіть захопили Вашингтона й спалили Білий дім. У кінцевому ж підсумку Штатам так і не вдалося захопити Канаду.

А потім була Атлантична хартія 1941 року, що стала концептуальним оформленням англо-американської осі. І сьогодні саме навколо цієї осі крутится весь "світовий капіталізм", що має англосаксонські коріння. Все-таки этнокультурное споріднення дало про себе знати. Воно дасть про себе знати й у випадку з нами, східними слов'янами - росіянами й українцями. Але як представляється відбудеться це все-таки зовсім в іншому форматі. Україна, звичайно, не Росія, але вона й не Америка.

© 2008 Америка очима українців.